Ти ніжність свою збережи,
Не віддавай примхливій осені.
Адже вона твоя, що не кажи.
Не хоче буть покірною у просині.
Літали ми в незвідані краї,
Кохалися в невипитому морі.
Тоді, здавалось, ми ще молоді,
Для подорожі в хмарному роздоллі.
А зараз зустрічаємо зорю.
Вона тепер підморгує лиш нам.
Запроошує на танець у гаю.
І стелить мерехтливу постіль вдаль.
Біжимо з річкою, куди не знаєм.
Прямої стежки нам тут не знайти.
Може до літа в гості завітаєм.
А може зиму зустрічати будем ми.
Я лиш міцніш до тебе пригорнуся.
Відчую на губах смачний нектар.
Ти залюбуй мене і я проснуся.
Твоє кохання - це прекрасний дар.
