|
Зимовий день дмухав холодним, вологим повітрям.
Ось поворот і знову поворот, швидше б доїхати, вривається терпець. Ой, ця дорога суцільний лід, хоча б піском посипав, цієї справи знавець. Від постійного напруження й руху, аж голова заболіла. Він другу добу мчить на Мерседесі, зима йому достатньо набридла. Вже давно смоктало в шлунку і тіло хотіло відпочити.
Минуло десять років, як виїхав, батрачив у Москві на будівництві.
А час так швидко пролетів та вже не витримав цієї зимівлі. У тому вагончику було страшно холодно і іноді дошкуляв голод. Та коли хочеш гроші, то тільки так потрібно заробляти. Того, як ніяк цього не уникнути. Сказати відверто, від душі, вже надто все осточортіло. Ну от нарешті крутій трасі кінець, обіч дороги знак, до села двадцять кілометрів.
Уздовж дороги посадка, біля зовсім голих дерев на перший погляд дівчина, немов танцює, чобітки на підборах. На ній шапка з лебединого пуху, але веселощів видно немає, тупцює ногами, мороз діймає. Шкода дівчину, натиснув на гальма. А може жінка, раптово підкралася думка. Вона рукою махнула і не соромлячись посміхнулась.
Напевно взяти та й підвести. А якщо сподобається можна й роман завести? Іншого виходу немає, протистояти своєму бажанню замало сил. Хто знає, чорт забирай, то ж вже більше тридцяти років, але було не більше п’яти. На жаль, не спромігся знайти ту, яку шукав. Враз сам собі зізнався, правда не раз був скандал, хотіли собі підкорити. Та кожного разу вчасно тікав і неприємностей вдавалося уникнути. А що росія, то не для нього, він там був лише заради грошей. Весь час мав бажання, швидше б додому, де рідний ліс і крутий берег річки. Де виріс, із задоволенням рибу ловив і сільських красунь любив.
Так-так! Та це ж просто сюрприз, мабуть з нею попрощатися буде не просто. Вона красиво, ніби навесні молода берізка. Сяюча посмішка, чаруюча крихітка. А уста без помади, колір стиглої вишні. Та раптово подумав, а можливо я вже їх одного разу десь зустрічав. Ой напевно не здивуюся, якщо поїде в моє село, тоді вже факт, мені не буде все одно. О, а очі!
Її очі терзають душу, їх колір його зводить з розуму. Він злегка почервонів, невже її ім’я запитати побоюся, дізнатися б, чи заміжня вона. Зелений блиск очей, як смарагди, ледь-ледь іскряться з темним відтінком. Від несподіванки, чомусь розгубився, мабуть швидше за все, від ніжної, теплої посмішки.
Вона поправила пальто,
- А що ви їдете далеко? До Матвіївки, чи ще дальше?
Цей голос чистий, без ніякої фальші. Та враз вже думка, дзвінкоголоса така.
В кишені чутно звуки-брязкіт ключів.
Він посміхнувся, поправив своє пальто,
- Вважаю вам дуже повезло. Туди і я, правда мешкаю на початку села. А ви що звідти, чи доля до когось у гості занесла?
Вона мовчала, пізнавши його. В думках крутилося, але нічого, що грішник повернувся, на рідну землю потягнуло? Взяла неквапливо розстебнула гудзики на пальто,
- А в тебе тут тепло. Хоч я бачу ти одягнений нелегко, напевно здалеку тримаєш путь. Вирішив мене взяти, щоби розвіяти смуток?
Чи справді вирішив мене пожаліти, щоб не змерзла, бо надворі градусів п’ятнадцять морозу?
Він зменшив швидкість, навіщо поспішати? Чи їй щось відповісти, чи запитати? Цікаво, дивно, на «ти» перейшла відразу, не знаючи мене. Не поспішаючи, кинув погляд на розстебнуте пальто. О, а груди повненькі, адже це добре. Бачу красуня, на мій смак. Напевно потрібно відповісти. А то подумає, що злякався, треба з чогось починати,
- Так! Мчуся з-за кордону, скучив, додому хочу, там набридла робота. Мабуть час якір кидати, достатньо по чужій землі шастати. Вже років зо три пустий будинок, від мене рідні пішли в інший світ. Тепер життя стало зовсім іншим. Війна на Донбасі, одна розруха! Нам не вдалося, така житуха, щоб мирно, як у ті часи. А жити кожен бажає, то ж життя одне.
Вона позирає в сторону. А за вікном, всі посадки в снігу і білі поля, вже здалеку видніється водонапірна вежа.
- Ну ось, нам зовсім мало залишилося до села. А я думала, грішник, ти знову поїдеш, не залишивши адреси, як тоді.
Раптово зупинив машину, розхвилювався, легкий мороз,
- Чогось не розумію, хто ти і який мій гріх? Бачу ти мене знаєш, а я ні. То хто ж ти? Будь ласка, відкрий свій секрет мені.
- А що Вадиме, так змінилася? Стала красивішою, чи постаріла?Ти знаєш, а мені сьогодні снилося, що я в дзеркало дивилася. А це говорить про те, що буде побачення і думаю не спіткає мене розчарування. Так! Скільки років тебе не було, зізнайся, чому мовчав, ховався? Мабуть твої батьки померли тоді, коли я в Москві на заробітках була. Ти вибач, на жаль, у кожного своє життя. Час пролетів, дуже шкода, що ми живемо не так, якби нам хотілося. Чесно зізнаюся, тобі співчуваю, то ж говориш, про мене зовсім забув?
Йому стало надто жарко, не по собі,
Давай вийдемо з машини, поговоримо.
Вона не в поспіх відчинила двері машини, він, як джентльмен подав їй руку. Миттєвий погляд очі в очі. Її обличчя почервоніло, по його плечі легко провела рукою,
- Ти справді, став славним, можна сказати чарівним чоловіком. Що, значить не одружився, я тебе так зрозуміла.
І вмить зненацька, його за плечі обійняла,
- Он вдалині, бачиш вежу, садок. Адже ти там колись був і був мені радий. Ти в густій траві цілував, під вишнею. Ти пригадай, тоді я дівчиною була пишною. Наполегливо умовляв і клявся в коханні, тоді з тобою ми гуляли до зорі. Під ранок нам соловей співав, а ти благав, будь назавжди моя. Не пам’ятаєш? Чи може скажеш, що ти женеш.
Трохи невиразно, але згадав ромашки. Так! Тоді нарвав їх у сусідки, для Наташки. В той час їм було по сімнадцять. І враз так різко розвернувся, немов від чогось жахнувся. Однією рукою закрив своє обличчя, пригадав її блакитну сукню, як ховала пружні груди. А він її цілував, ніжно погладжуючи молоде тіло, знайшов до потаємного шлях.
І раптом, розставивши догори підняв руки, закричав,
- А я ж, після того тебе цілих п’ять років шукав. Пробач, що нині не пізнав.
Потім тихіше, вже підійшовши ближче,
- Я з думками про тебе жив стільки років! Поїхала, нічого не сказавши, навіть не передала, хоча б мені привіт. Послухай, пробач, Наталю! Що так склалося наше життя. Давай все розпочнемо з початку. Я гріх той відмолю. Адже лише тебе я до цих пір кохаю. Ти змінилася, так, я це бачу, адже скільки років минуло, це не є секретом. Але до мене твої погляди ніжні і повір, дуже важливі.
Вона стояла чарівно красивою, на обличчі з’явився рум’янець. Йому здалося, що щаслива, її усмішка подібна сонцю. І вже сміливо зробила крок назад, тихо прошепотіла,
- Я бачу дуже радий, а я ж знала. Одного разу мені циганка наворожила. Щоб не поспішала, я виходити заміж, що буду мати короля, який близький, став рідним. І я повірила, о Боже мій!
Він вже за руки її взяв, його голос тремтів,
- Скажи, що справді ти мене чекала? Не одружилася, мені вірна була. Ой та гаразд, то все не важливо. Скажи, ти вільна, як і я?
Так міцно обійняв, що вирватись не спромоглася, адже цього вона чекала. А потім ніжно взяв за підборіддя, глянув у блискучі очі, топився в них, тихо прошепотів, Ми ж молоді ще, то ж нам не по сорок років, ми з тобою можемо віднайти свій причал.
І ніжний, солодкий поцілунок, стук сердець пробудив хвилювання. Кожен із них в душі таїв захоплення. Адже розлука була не марною, все чудово складається.
Він цілував, крутиться голова, а вітерець їх злегка охолоджував, до чого тут якісь слова.
Але раптово, звук машини зупинив їхній запал, він трепетно запитав,
- То що, ти їдеш додому, чи в гості до своїх. Де мешкаєш насправді? Йдемо в машину, поговоримо.
Наталя, усміхаючись, сідала в машину не поспішаючи, так-так, думала. Це ж треба такого, напевно все бачити неспроста. Її в село давно тягнуло до батьків, але чомусь все не виходило. Весь час щось заважало, то на грип захворіла, то робота.
В машині вже рівно, без зайвого шуму працює двигун. Він раптово сказав,
- Ти подивися, як красиво. Хоча й зима, поля іскряться ніби під шовковим простирадлом. Оце наш рідний край, тут легше дихати.
Вона дивиться на нього зі сторони, ні на ній немає ніякої вини, що так сталося, що тоді була змушена поїхати. Адже потрібно було навчатися і якось жити. В Дніпрі помер дідусь, вона інакше вчинити не змогла. Адже для бабусі в такий час невідкладно була потрібна підтримка. Вирішила, йому пізніше розповім, поки напевно краще промовчу. Він помітив, що замислилася, достатньо довго боявся відволікти. А згодом знову пригальмував, здалося, ніби щось шукав у її очах, не поспішаючи ніжно запитав,
- Так, що ти ангел, мені скажи, у нас з тобою всі життєві міражі. Я думаю їдемо до тебе, як на мене, час іти назустріч нашій долі. Думаю гарбуза ти мені вже не вручиш, будь-які нісенітниці викинеш з голови. Що скажеш? Чому мовчиш?
Усмішка на обличчі, уста злегка торкнулися його щоки,
- Та думаю, більше не варто йти всупереч нашим бажанням. Не думаю, що життя нарізно буде кращим. Хто знає, що на нас чекає там, попереду, бери мене і хоч на край світу завези.
Серед дороги зупинилася машина, на це мабуть є якась причина. Вони у пристрастних поцілунках завмирали, адже колись, про це тільки мріяли. Роками в серцях таїну тримали, зустрітись сподівались.
Мчить машина, вже до села під’їжджала. Від хвилювання, Наталя ледь тремтіла. Але знала, тепер тільки удвох і нехай їх життя вирує, б’є ключем. А життєвий шлях нехай триватиме світлим, чистим струмком, зігрітий теплим сонячним промінням.
Возвращение грешника на рус. яз. -02.02.18г
перевод 2025гр
ID:
1050915
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 06.11.2025 01:22:31
© дата внесення змiн: 06.11.2025 01:22:31
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
....дякую... 
