Хитаюсь, встояти б хоч раз,
збагнути цілий світ зусиль,
коли відчутно кожен м'яз
і більше не відчутно біль.
Іду туди де я слабка,
Щоб там себе перемогти,
Де грань реальності тонка,
Де переплетені світи.
І тіло й дух на терезах
до рівноваги прагнуть там.
Я так закохана в цей шлях,
він сповнений невдач і ям,
він із маленьких перемог,
їх розглядаю мимохіть,
у цьому всьому є мій Бог,
тут зупиняюся на мить...
Вплітає в небо сонце мідь...
