Коли стане гірчити, тікай.
Радіація з'їсть порожнини.
Що є сили терпи. Не вдихай.
І засунь якнайдалі провини,
Що гніздяться в суцвіттях причин,
У невпинних лавинах образ.
Не вдихай. Ти не батько, не син,
Не людина. Ти - просто наказ.
Ти - рядок у блокноті надходжень,
Плями фарби, блискуча медаль,
Мить у вічнім каскаді народжень...
Час з'їдає і тіло, і сталь...
Коли стане гірчити, біжи
Крізь колючі постійності буднів.
І нікому уже не кажи
Про свій всесвіт. Тунелі безлюдні,
Ті, що врешті виводять в сади,
Не едемські, едемських не буде.
Будуть тони брудної води,
Буде смерть, може й після щось буде...
Коли стане гірчити, іди,
До морів, океанів і гір.
Світ ще є, бо існують коти.
Вір у долю, та долі не вір...
Коли стане гірчити, тікай,
Радіація випалить душі...
За горою розкинувся Рай...
Море ніжно торкається суші...
ID:
1048907
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 04.10.2025 12:57:42
© дата внесення змiн: 04.10.2025 12:57:42
автор: Аарон Краст
Вкажіть причину вашої скарги
|
