крик монголів вже близько, моя руїна,
вибиває пил із буття земного
підвіконня - нову сліпу заміну
бранцю долі для коника вороного
під яскравим місяцем в скалках неба
ті копита вже поруч, дзвенять розкуто,
кажуть час не безмежний, зів’ється в невід -
хтось залишиться, хтось буде знов забутим
там за склом, у грязюці , допоки осінь
не знайде між щурами окістя білі,
щоб із них будувати у новий спосіб
укриття і льохи у журбі безсилій...
p/s
https://www.youtube.com/watch?v=Rp5_Ul-qG0w
