Коли поміж диму й сажі
побачить він промінь місяця,
то мовчки йому розкаже,
як погляд у неї світиться,
як зміг врятуватись — дивом,
а чи то її молитвами
у день, що гримів зрадливо,
у ніч передерту битвами.
І хай з рани кров хлюпоче,
і ниє плече настирливе,
до серця він тулить очі,
яким обіцяв, що виживе…
Чудовий вірш! 
