Душа просякнута дощем
Із храму знову визирає,
У храмі тім - образи й щем,
Й слова неприязні стискають...
Слова неприязні - мечі,
Мов шаблі гострі, душу ранять,
Відгомін слів із далечі
Нещадно серце лезом крають.
Душа проплакана з дощем
У храмі тихо вигорає,
Хоч не страшні образи й щем...
Любов завжди перема
гає!
