За чорним склом давно,
І все навколо темно - темно
І місяць там тьмяне світло,
Та більше нічого, там немає…
Ні звука, ні тиші, ні спокою, ні шурхіту
То все померкло для мене,
Живу без тебе…
І чорне вікно - стекло вуальки переслідує мене,
То чорного вікна - скла таємниця
Сомотнього вечора у темряві нічній…
І чорне вікно - скло зіяє суцільною порожнечею,
То ніч накрила хвилею,
Розправила крила,
Та чорне вікно - скло скалиться,
Зуби оголивши,
І своєю порожнечею хвалиться,
Та стільки століть тут проживши.
І дивлячись на вікно - скло
І згадуючи минуле, там -
Розмиті часом дні…
На ваги випадково кинуто - чаша радості,
І чаша провини
Та стала бачити тільки гарне,
Затрималося вікно - скло в минулому часі,
То всі молекули таємниці зберігаючи,
Порвалася струна у величезному вирі
прозоро і темно, а
важке вікно - скло вуальки біліє…
І світиться вікно - скло і світло його
як свято, світиться вікно - скло і на душі ясно,
Горить вікно - скло і ніколи не гасне…
Мине ніч і чорне скло засяє в сонячному промінні!
