Усе потроху: відчай, гнів та втома
сплелися у грудневому вінку.
Не сніг, а попіл тихо, невагомо
кружляє у мінорному танку.
Із дня у день війна врожай збирає,
"брати" нас "визволяють" від життя.
Кінця і краю безуму немає,
і прериває біль серцебиття.
Долаємо ми біди крок за кроком,
безрадісних думок літає рій.
Останні дні цього важкого року
стікають у імлу гірких надій.
