Ночі серпневі - тиха моя пора,
Гусне повітря м'якоттю слив та ожини.
Просто допити це літо до дна й сповна,
І запастися теплом, щоб не стати чужими.
Осінь впустити, осінь така молода,
Сум пересіяти, і перемножити радість .
Пити і повінню стати - жива вода.
Сонцю вклонитися, як це робив прапрадід.
Пахне чорнозем - тепла ж яка земля!
Перецідити мовчання і впасти в обійми
Ночам серпневим. Сміятися звідтіля...
Чом же на ранок терпкими стають ожини?
Гарно! 
