Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Андрій Толіч: Бармен. Do it! - ВІРШ

logo
Андрій Толіч: Бармен. Do it! - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 11
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Бармен. Do it!

   Соня виляючи задком сховалася у ванній. Така мила останнім часом, така приємна, ніби наші стосунки лише розпочинаються. Вчора коли повернувся із курсів на кухні парувала вечеря, запечені курячі крильця із картопелькою, до того ж заморочилася якимось незвичним соусом. Я спочатку бува подумав, що щось буде просити, або і взагалі покине. Це було б у її стилі. Але вона нічого не говорила, налила вина, поклала крильця і картоплю на тарілку, з боку поклала салату, поцілувала і смачно уминала вечерю.
-	Смачно,- запитала мене.
-	Аякже, найсмачніше,- впевнено вимовив я, але цілковито не розуміючи що коїться.
По вечері покурили кальян, попили чаю, допили вино. Довго кохалися і врешті спали у міцних обіймах.
Люблю на Соню дивитися, коли вона виходить із ванної оголена із мокрим волоссям і ходить по квартирі витирає і висушує його, при тому щось жваво мені розповідає.
Я приготував омлет із помідорами, тости і каву із молоком. Поснідали. Вона мене міцно поцілувала і зібралася виходити із квартири.
-	Соню, а ти чого така ідеальна? – запитав я не сміло.
-	Що, вибач? – не дочула чи зробила вигляд вона.
-	Ну ідеальна така вчора та сьогодні?
-	А у інші дні не така?
-	Ну не настільки ж! – ступав я на слизьку доріжку.
-	Від тебе залежить,- загадково промовила вона.
-	Соню, ти мене бува не покинути зібралася,- таки запитав я те, що турбувало від учора.
-	Ну телепень, що ще можна сказати!- промовила вона і вийшла з квартири.
Я задоволено потягнувся на дивані. Допив чай і почав збиратися на зміну.
Сьогодні нарешті був той день коли ми переходимо на потижневу роботу. Так буде менше ревізій, передач змін і тих клопотів, які забирають час. А так у понеділок на годинку раніше прийшли, порахувалися і нумо працювати чи відпочивати.
По касі усе зійшлося, ревізія бару більш – менш, але у нашій справі сто грамів віскі в ту чи іншу сторону не має особливого значення. На коктейлях обов’язково усе вийде у плюс.
До дванадцятої порахувалися і зуміли відкритися вчасно. Понеділки, якби у мене хтось запитав, я би взагалі зробив вихідними, як правило відвідувачів мало, виторг малий, а сидіти від дзвінка до дзвінка обов’язково.
Цей понеділок не виявився унікальним. В обід декілька бізнес – ланчів, по – обіді і ввечері не більше десяти відвідувачів одночасно. Ну як для пабу із посадковою можливістю до півтори сотні, майже нічого. Парочка студентів, які за дальнім столиком уже як дві години пили по кухлю пива, у дальньому кутку  декілька чоловіків пили чай і весь час розглядали автомобілі у ноутбуці часом посміюючись. За стійкою бару уминав гамбургер із пивом юнак схожий на байкера. А у другому кінці по іншу сторону і ближче до мене сидів старший чоловік і повільно пив чистий Джек Деніелс, що відразу у мене викликало повагу. 
-	Можна мені повторити,- звернувся він до мене.
-	Зробимо,- завчена посмішка вечірнього бармена.
І вже за мить переливаючись рубиновим кольором у кришталевому, важкому келиху порція напою стоїть перед ним.
-	Хай смакує!
-	Гарний келих, у таких Джек подають у старих лондонських пабах, - промовив він ніби про себе.
-	Бували у Лондоні,- запитав я, оскільки побувати у Лондоні і особливо відвідати пару культових закладів було моєю давньою мрією.
-	Бував, чому ж ні, життя багато приносило сюрпризів і хороших і не дуже…
Він виглядав швидше не місцевим. Був одягнений, як іноземець, у м’якому вельветовому жакеті кольору морської хвилі і з пов’язаною червоною хустинкою під синю джинсову сорочку, але усе це було ніби здорово поношене, ніби старе, приведене до більш – менш пристойного вигляду. Проте ідеальна мова виказувала у ньому українця, швидше актора або журналіста. Мова була чітка, а вимова м’яка і з чіткими акцентами на шиплячі.  
-	Ви певно актор!- підморгнув я.
-	Ні,- засміявся той.
-	Що журналіст? Не хотів би я, щоб ви були журналістом…
-	Чому ж,- посміхнувся незнайомий.
-	Ну я до писак так собі відношуся, тут до нас завітав один у паб і такого понаписував, що санстанція, а потім спілка захисту споживачів ходили цілий тиждень, то ж якщо я вгадав, то вже вибачте, але враження я навряд чи про писак зміню.
-	Частково ти вгадав, ану я назву тобі своє ім’я – Владислав Коломієць,- промовив він.
-	Ні, не знайомо,- відповів я.
-	А тобі скільки років?
-	Двадцять п’ять,- відповів йому.
-	Ну не дивно, я відомий більш старшому поколінню або істинним шанувальникам класичного року, я зараз радіоведучий авторської програми на Радіо Світ ФМ, а колись грав на соло - гітарі у гурті Кров і Вода.
-	А ну тепер знаю, у нас часто ваші треки на тематичних вечірках дають і навіть на телевізорі є деякі твори у регулярному плей – листі, ну ви вибачте, не признав. Усі як правило впізнають солістів, а інші лишаються трохи в стороні…
-	Те що не впізнав не біда, я вже відвик від тої популярності і з солістом ти правий, саме так і є…, понови Джека, - попросив він після секундної паузи.
Я забрав у нього пусті келихи і зробив йому новий напій.
-	Лід, сироп? – запитав.
-	Ну ні, ти що, як можна…
-	А вибачте, ви ж в темі…
Справжні шанувальники віскі ніколи не розбавлять його ні льодом, ні колою чи будь – якою іншою рідиною і, до речі, ніколи не запивають його пивом.
Коли ставив йому новий келих із напоєм звернув увагу на тату, що були вибиті на його руках трохи нижче зап’ястя. Гарним, готичним, доволі крупним шрифтом було написано «Do it». На лівій та на правій руці однаково.
    -  Гарне тату, - зробив йому комплімент. 
    -  То не тату, то швидше заклик до дії, тоді час був такий, потрібно було працювати, діяти і хотілося бути активним, перемагати, от і набив, щоб мати спонуку до того.
Він повільно надпивав віскі і час від часу ніби поринав у спогади, у ту мить у нього був вираз обличчя наче у в’язня – аристократа із середньовічної тюрми - благородне, величне та наповнене якимось таємним знанням. Ніби він пережив безліч подій та баталій, інтриг, зрад та перемог і в даний момент переживає їх знову у спогадах, аналізує та робить якісь висновки.
Я наливав два пива, накладав горішки у вазочки для нового замовлення. Ольга, офіціантка із моєї зміни, вміло підхопила замовлення і понесла до столику, де два студенти притишено сміялися, щось розглядаючи на екрані смартфону.
-	Може скуштуєте наш гамбургер із тоненьким стейком середнього засмаження? – запитав я у Владислава.
-	Та я не дуже хочу їсти, а що дуже смачний?
-	Неймовірно смачний, знаєте наш шеф підгледів його у одному із пабів міста, так трапляється у нашій справі, доробив соус, зробив його трішки гострішим і вийшов ну прямо таки шедевр кулінарії,- нахвалював я.
-	Ну давай уже ту смакоту, а то здається, що сьогодні і не їв нічого…
Я передав замовлення на кухню. Гамбургер готувався біля п’ятнадцяти хвилин.
Коли його принесли, він виглядав неймовірно - підсмажена хлібна корка, соковитий стейк, солені огірочки, свіженький салатний лист та ароматний соус до гарніру подавали картопельку фрі та свіжі огірочки нарізані смужками, навіть у сумного Владислава повеселіли очі від споглядання страви. Я завжди уважно спостерігаю за відвідувачами у момент коли вони отримують кулінарне задоволення. Це дуже цікаво, бувають кумедні вирази обличчя, захоплені, радісні, і завжди дивуюся як прості речі покращують життя людини.
Владислав протер руки вологою серветкою. Ми обов’язково включили її у сервісний набір. Понюхав страву, розкрив рот чим по – ширше і відкусив шматочок. Гамбургер хрумтів скоринкою та огірочком у середині, а до роту в ту мить стейк виділив свій сік від середньої засмажки і нотки гострого соусу доповнили вибух смаку.
Обличчя Владислава у мить смакування, було зосереджене. Він очікував чи дійсно я не обманув його, не перебільшив смакові якості наїдку.
Він поглянув на мене і підморгнув. Я зрозумів, що йому до вподоби. Потім він надпив краплю віскі і знову зосередився на своїх думках.
Не думаю, що це через гамбургер, але його очі стали сумнішими. І у них з’явилася сльоза, та яка бринить на повіці і ніяк не впаде, ніяк не вийде і не побіжить глибокою борозною по щоці. Так плачуть чоловіки, але тільки справжні. Я не плачу взагалі, а так як плакав Владислав, я не буду плакати ніколи.
-	Ще щось,- запитав я у нього, коли видав пару замовлень.
-	Ні поки усе добре,- відповів той.
-	Не смачний гамбургер,- запитав я у нього коли побачив, що він більше того першого разу його не смакував.
-	Ні – ні, дуже смачний, дякую за пораду, я радий, що відчув такий смак, просто не маю апетиту.
А та сльоза бриніла в оці.
-	Розкажіть про тату, якщо не набридаю вам, не кожен же день до нас заходить легенда рок – музики! 
-	Та я ж не зайнятий і не набридаєш, все добре…, тату…, от ти кажеш, що солісти більш відомі, як музиканти із гурту, це так звісно, фронт – мен він повинен бути яскравим, це ніби обгортка, реклама, яскраве світло, на яке повинні летіти шанувальники, і ти знаєш дійсно летять, а усі інші люди задіяні у гурті це чорнові робітники. Написання музики, віршів це була наша спільна робота. Соліст не писав. Я писав вірші. Ще з юності вкладав душу у поезію, старався копати глибоко – глибоко, а як виявилося, для справжнього успіху так глибоко не потрібно. Глибина треба одиницям, а поезія із тою глибиною уже давно написана, решта це переспіви на різні ритми і рифми. У віршах для року все простіше. От вони полилися із мене потоком. Написав пару визнаних хітів, навіть визначних. Деякі продавав для інших гуртів, заробляв добряче. А обгортка наша, ну соліст, все більше і більше входив в кураж. Жінки, наркотики, алкоголь - гримуча суміш. Потім на концерти не виходив, потім реабілітація. В кінці – кінців голос пропав. Ми дали офіційну версію ніби він емігрував в США, а насправді у наркодиспансері був, далі у психіатричну забрали. Шкода, але контроль робить усе доладним, а його відсутність вбиває. Ми іншого взяли соліста - не те. Солістку, взагалі зникла жорсткість у піснях. А концертів нема, нема грошей, нема прибутку жодного от і розбіглися. Я попив пару місяців і зрозумів, якщо так продовжу приєднаюся до нього. От і набив по п’яні на дві руки “Do it”, «Роби» мовляв, не розгинаючись, роби, бо пропадеш. От такий от зміст вкладав…
-	Круто, - лише вимовив я, після його розповіді.
Але все ж за весь час розповіді він ніби не мені розповідав. Ніби собі, ніби у космос, щоб очистити свідомість чи душу, але за такими речами йдуть швидше до церкви ніж у Паб. Крутий мужик, сильний, справжній я знову переконався у цьому. Він випив уже майже п’ять порцій віскі і зовсім не сп’янів, лише та сльоза в оці, єдина сльоза виказувала якісь емоційні події у його житті.
-	Я чув цю історію із солістом вашим, але відразу про Америку, а тут от яка трагедія захована…
-	Так захована трагедія, ми від нього не відмовилися, регулярно переводимо кошти на утримання, правда хто скільки може, проте вистачає на лікування, хоча там без шансів на одужання.
-	А чим ви далі займалися?
-	Далі…, далі із тими тату почав діяти, писав вірші, продавав гуртам, трохи займався аранжуванням, інколи відпрацьовував у гуртах, коли кому було потрібно заміну. Потім відкрив музичний магазин, з інструментами, із записами, з вінілом, кафе біля нього, з невеличкою сценою. Гроші полилися рікою. Другий магазин, третій у столиці - взагалі збагатів. А потім закохався. У п’ятдесят п’ять то років. У двадцятип’ятилітню і неймовірно вродливу співачку, яка зі своїм гуртом представила свою програму у моєму музичному кафе.
-	Я знав, що без жінки тут не могло обійтися,- весело вимовив я.
-	Так не могло,- сумно промовив він,- я ж до того не був одружений, жодного разу, син є з невдалих стосунків, але йому від мене лише гроші треба по переводу…
Він відволікся на мить на телефон. Скинув дзвінок і вимкнув телефон. Поклав його поряд тарілки із гамбургером. На хвилину задумався, щось уважно вивчаючи на своїх руках.
-	А коли побачив її, то зрозумів, що уже не можу бути сам, мушу бути з нею. Ти її знаєш напевне, мені вдалося її проштовхнути на екрани у музику. Не топ звичайно, далеко до топу, там нема такого таланту, але є пару нормальних пісень, навіть один хіт зробили. Я і справді подумав, що це взаємна любов. Вона так фальшивила і так псувала англійські слова, але так щиро співала мені у той вечір, що я дійсно повірив у те, що щастя можливе, взаємність можлива. Та ніч, прямо у моєму кабінеті у барі, відвертість, зізнання. Мені, людині котра мала більше сотні жінок, її слова здалися істиною, чистою правдою, незаперечною правдою. Знаєш коли жінка на тобі, а ти у ній і її очі так близько до твоїх очей і ти у мить піку насолоди бачиш її наповненні тобою зіниці, це не може не увійти в душу, як істинна правда, як справжнє життя. Я млів біля неї, оживав…
Він знову на мить замовк, щось уважно вивчаючи на руках. Я відпустив два кухля пива, дві порції рому та горішки п’яненьким студентам за дальнім столиком, які все голосніше і голосніше обговорювали чийсь сторіс.
Коли я повернувся до нього то на місці де він сидів стояв келих із залишками віскі, гамбургер та вимкнений телефон. Я трішки розчарувався, що він пішов,оскільки вечір був сумний, роботи не було, а його історія така цікава, що хотілося дослухати до кінця.
-	Ольга, прибирай, він пішов,- сказав я офіціантці.
-	Він пішов палити,- відповіла та,- повернеться…
Я зрадів.
Коли Владислав повернувся я байдикував і він одразу продовжив свою розповідь.
-	Палиш? – запитав у мене.
Я відповів, що ні і що ніколи не палив. Він сказав молодець і порадив ніколи не брати до рук цигарку, оскільки це дуже велике зло, проте яке можливо досі тримає його у житті. Абсурдне, як на мене твердження але певно він вміщає додатковий зміст у ці слова.
-	Кохав сильно, ловив кожен подих, кожне слово, погляд. Ніби тонув, поезія пішла, якісна лірика, і з одного вірша і хіт їй той зробив. Прекрасні, солодкі роки. А коли вона показала мені тест на вагітність я умлів, здавалося знепритомнію від новини, до того ж на УЗД показало двійко хлопчиків. Ну щастя! Як інакше назвати. Усе ідеально було. Хлопчики підростали. Я все більше часу проводив із ними, вона будувала кар’єру. Я з ким міг переговорив. На нашому радіо крутили її треки, але не йшла популярність, не йшло масове визнання. Вона спочатку капризувала, мовляв чому не йде, хороша ж музика. Я й сам не знав, я більше синочками займався, трохи магазином. Коли синам було три роки вона нарешті зрозуміла, що нічого не вийде особливого і як сказилася, не змогла повірити, що у неї талант не того розмаху…
Підійшов керівник охорони і повідомив, що основний зал закривається і якщо я хочу то свій зал можу зачинити сам. Я погодився, оскільки у мене були відвідувачі і Владислав ще продовжував розповідати свою історію чи як я уже втямив – сповідь.
-	…все їй мало було і грошей і впливу. І на телебачення не беруть ніде ведучою. Стосунки псувалися. Я довго наважувався, але все ж переписав їй чималу долю бізнесу. Гроші йшли їй на пряму і вона очікувано вкладала їх у безталанні кліпи, контактувала із аферистами режисерами і повністю перестала довіряти мені, все кричала, що хочу зробити її домогосподарко. А я тим часом виховував хлопців, хороші малята, веселі на мене схожі, кароокі. А їй очікувано не вистачало грошей. І коли раніше вона все натякала тепер прямо сказала, що я або віддам їй бізнес або вона розлучиться зі мною і забере хлопців. Це підкосило мене, стався перший гіпертонічний криз, легкий, проте надалі потрібно було за собою слідкувати. Наслідком кризу стали проблеми у сексі, тай все ж таки якось непомітно підкралося шістдесят. Я відписав їй усе аби лише не відбирала хлопців. За рік, вийшло пару кліпів, але популярності не дало, концертів котма, а магазини виявилися у залоговому банку. Я не мав де взяти кошти на оплату залогу, бізнес відібрали. Після того усе пішло шкереберть. Вона заявила, що діти не мої і що у неї тривалі стосунки із ударником її гурту Дмитром і вона буде жити тут із ним і дітьми я повинен котитися під три чорти.
Мене окликнули розрахуватися п’яні студенти, які лишили чималу суму на чай, вони радісно повідомляли, що виграли чималу суму на ставках в онлайн у букмекерській канторі і що я фартовий і тепер вони тут часто будуть зависати. Я їм подякував і випустив із пабу та зачинив двері. Ми лишилися із Владиславом двоє.
-	…я і покотився, але вмовив її, щоб дала можливість бачитися із хлопцями, щоб там вона не придумувала хлопці мої – я ж бачу. Розлучилися, віддав квартиру хлопцям, вона опікун без права продажу. Платив аліменти, додатково давав для хлопців, мені уже що потрібно в житті? За гіпертонією прийшли серцеві хвороби, щось типу інфаркт був проте також легкий, от такі то справи юначе, - закінчив він свою розповідь,- а ви одружені?
-	Ні! У мене Соня,- лише відповів.
-	Що Соня?
-	Є у мене Соня, люблю її…
-	Люби, знаєш любити це найбільше, що є у світі, у житті, я навіть якби знав, що тим закінчиться, то все одно хотів би, аби закінчилося так, аби було оте трепетне, ті ночі - дні, та родина, синочки – клубочки на руках і її світла посмішка…, кожна душа помирає по - своєму, але я думаю, що душа помирає ще за життя тіла і тоді воно тиняється світом, мається у пошуках чогось такого особливого, надзвичайного і не знаходить, бо догодити тілу без душі, неможливо…
-	Згідний з вами і де ви тепер живете,- запитав у нього.
-	Винаймаю маленьку квартирку, коштів із радіоефірів вистачає, часто ночую у студії, оскільки поночі вертатися у пусту квартиру не завжди хочеться…
-	А ви от сьогодні п’єте, вам не зашкодить для серця, там же тиск у вас…
-	Ні сьогодні можна, сьогодні не зашкодить…
-	А сумний ви сьогодні чому такий, щось особливе сталося?
-	Вона зателефонувала, знову потрібні кошти на кліп, виявляється ударник Дмитро теж неабиякого таланту співак…,- він тяжко вдихнув після недовгої паузи,- кажу їй нема, а вона каже «Нирку продай, навіщо вона тобі?!»…
Мною пройшовся дрижак. Стало морозно і не комфортно. Я враз уявив, що цю фразу мені вимовляє Соня із зневажливим виразом обличчя. Я чомусь подумав добре, що Владислав почув це по телефону, а не при зустрічі. Чомусь здавалося, що він би не витримав ці слова сказаними в обличчя.
- … от і думаю, може дійсно продати,- вимовив він сумно усміхаючись.
-  Та ви що, покиньте таке дурне думати, все налагодиться,- вимовив я але побачив, що він уже мене не слухає.
-  Порахуй мене будь ласка, потрібно закруглятися тобі, та й мені теж і так на ефір запізнився.
Я дав йому чек. Він лишив щедрі чайові. Коли я зачинив паб і чекав на таксі Владислав палив цигарку поряд мене.
-	Можливо вам потрібна якась допомога від мене, підвезти до роботи можливо, - запитав у нього.
-	Тут не далеко, я пішки, - відповів він і потис мені руку, міцно, так по – батьківські,- бережи Соню, ти хороший хлопець.
Я дивився як він повернув за ріг будинку. Його постать трішки згорблена виказувала у ньому сп’яніння і чомусь по тіні на асфальті стало помітно, що він уже справді старий.
За мить таксист Павло, який щоночі розвозив нас з Пабу жваво розказував про який футбольний матч, який я, телепень, пропустив, хоча він мене запрошував. Соня міцно стала. Я щоб її не будити ліг на дивані у кухні.
Мене розбудили телефонним дзвінком біля дев’ятої ранку. Я ніколи після зміни не прокидаюся так рано. На екрані  побачив, що телефонував власник Пабу.
-	Алло,- сонно промимрив я.
-	За пару хвилин Павло у тебе, приїдь до Пабу,- скоромовкою промовив він.
-	Щось сталося?
-	З тобою нічого, просто потрібна твоя допомога.
Я швидко прийняв душ, почистив зуби і за п’ять хвилин уже сідав у авто.
-	Що там сталося,- запитав у Павла.
-	Не знаю, мене теж з ліжка зірвали…
Паб був відчинений. За столиком із чашками кави сидів власник і двоє чоловіків.
-	Сідай,- вказав на місце поряд себе власник.
-	Ви бачили цього чоловіка? – запитав один із незнайомців, - а, вибачте, оперуповноважений Мельник,- представився той.
Він показав мені фото Владислава, на ньому він був років на п’ять молодший. Він усміхався і був сповнений сили і радості.
-	Так я знаю його, він учора був у нашому пабі.
-	Він щось вам розповідав? 
-	Так про своє життя, про стосунки, пив віскі, ми разом зачиняли заклад, він на мить раніше пішов на ефір на радіо, я поїхав додому із Павлом. А до речі, казав, що його колишня дружина запропонувала йому продати нирку! А що сталося? – відповів – запитав я і побачив подив на обличчях поліцейських.
-	Більше нічого не говорив, нічого не боявся, не зізнавався,- уточнив Мельник.
-	Та ні!
-	Сьогодні знайшли його мертвим. Попередня версія він викинувся із мосту на Незалежності, смерть настала раптово, він відчув лише удар. На руках були перерізані канцелярським ножем написи «Do it». У кишені піджака була записка «Друзі, видайте мою поезію!», і все більше нічого.
За мить поліцейські пішли. Власник дав їм можливість скачати відео із камер спостереження з Пабу та із вулиці.
Я зробив собі міцної кави і налив туди трішки бренді. 
Зателефонувала Соня.
-	Любий ти де? Я не звикла прокидатися без тебе,- лагідно вимовила вона.
Її слова зігріли і якось стиснули мою душу. Я зрадів, що душа у мене є, я відчув її.
-	Я дуже тебе кохаю, Сонечко,- сказав їй.
-	І це прекрасно,- у своєму стилі відповіла вона.

ID:  922312
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 15.08.2021 21:35:02
© дата внесення змiн: 15.08.2021 21:35:02
автор: Андрій Толіч

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (253)
В тому числі авторами сайту (2) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
x
Нові твори
Обрати твори за період: