Вечір мружить повіки,
Посміхається тиша,
Від самотності ліки,
М’яти запахи пишуть.
Обертається небо,
Повнозоряним колом,
Говорити не треба,
Коли спокою поле,
Коли Всесвіту книга,
Ще не читана зовсім,
Й цвіркунова інтрига –
Ще далеко не осінь…
Пізній простір шепоче,
Щось вікам неозорим,
А на скроні і в очі,
Стиха падають зорі.
