Уквітчана сумом глибоким
Моя божевільна журба.
І сум той ряснітиме,доки
Ненавидить людська юрба.
Триматиме він у полоні
Мене,доки серце замре.
Ненависті людської повінь
Згортає у прірву мене.
А серце той сум знову крає
Чому вітер листя зрива?
Несе нескінченная зграя
Життя. І майбутнє сплива.
