Прямо йду зимою,
кудись у білу даль,
де вітер за спиною
вкриває наче шаль.
Свисту чути звуки,
біла тіснява одна.
Не холодно в руки,
все ділиться на два.
Точно знаю вірно
де багато темноти.
Її образ не покірно
кричить із пустоти.
Дарма, що заблукаю,
й по коліна у снігу,
штани свої спускаю,
та утворюю дугу.
