Світогляд мій ти будувала з малих літ,
Навчила, що насправді є життя.
І войовничо через гнів і гніт
Доказувала всю красу буття.
Моя тендітна й незабутньо-злотокоса,
Так пригорнув би і тихенько заховав од всіх.
Ти й досі ходиш по камінню боса,
Щоби прийнять на себе своїх діток гріх.
Таємні твої гори, ріки — біди,
Але лише для тих, хто є пустий.
Своїм даруєш мальовничі квіти,
Насіння соняха — для тих, хто кров пустив.
Тобі присвячені мої катрени,
Тобі завдячую за те, що я є Я.
Нехай збираються арени,
Їм не заплямувать твоє ім'я.
Нехай стидаються туманні альбіони,
Країна мрій у мене лиш одна.
Із мармуру людських надій Мадонна,
В моїх очах назавжди ти свята.