знайшла серед давніх коментарів. залишу
я пощу фільми, ролики та кліпи
з чужим стражданням, фолом та гріхом
з чиїмсь коханням, у якому сліпо
обоє тонуть, хлещуть батогом
по глядачеві: бачиш, дурню, бачиш
до чого пристрасть може довести?
на всіх любові й близько не настачиш
вона мине, залишаться... пости
з чужим відчутим, та не пережитим
із емоційним тиском на сльозу
в костюмі від Brioni - нічим крити
цей модний козир, дорогий на зуб?
ні, друже, фільми - то не натяк
і кліпи - то не серця тихий плач
і в мене не Chanel - звичайне плаття
Луі Віттон не шив для мене клатч
моє кохання не в штанів кишені
не в діамантах перснів і кольє
воно у пульсі серця, що у жмені
моїй давно. на те воно й моє.
але чи варт міряти? вона або є, або... нема. дякую за відгук
