Мати щастя рости, простягати долоні
Аж до сонця – його цілувати у губи.
І стара цибулина на моїм підвіконні
Розпустила смішного зеленого чуба.
Не могла не рости! У природи в покорі
Розірвала стару оболонку, як ґрати,
І я хочу також без жалю і докорів,
Як цибуля, отак проростати.
Розумію!! 
