Чого ж ти, вербо, похилилась?
Чи стала трунком та роса,
Що твої віти затопила
На сході сонця? Ніч згаса.
Літа спливають за водою,
Марнуєш час, марніє світ.
Верба над ставом ще постоїть,
Ще не зломила осінь віт.
Ще вітер не забув про коси,
Гойдає пасма золоті.
Світанок зронить теплі роси,
Йому б хоч раз на самоті
Побути з ніжною вербою,
Почути залишки пісень.
Та перед сонцем ніч не встоїть,
Збирає зорі стиглий день.
Чудова лірика! Краса! 
