Буяють дружно абрикоси,
й бузок збирається цвісти,
а вишня: «глянь на мене! – просить -
як можеш ти байдужо йти?!»
Йдеш зачарований, мов в трансі,
від тої дивної краси.
Зринає вся природа в танці,
і ти це у душі неси!
Це у житті не раз згадаєш
в безрадісну і скрутну мить –
і враз світ фарбами засяє
і почуттями забринить.
Горить цей спогад полум’яно
там, десь за краєчком душі.
Нагадує, що я кохана,
і ми обоє – не чужі!
