Не кажи, що минуле примарилось нам,
Я ніколи у це не повірю.
Що не наше то щастя, не наша весна
Закружляла в бурхливому вирі.
Що не ми на світлинах, що то була гра,
Про яку неприємно згадати.
І про що шепотіла, забути пора -
Сентименти малого дитяти.
Що ти інша давно, не така, як колись,
А зустрілися ми випадково.
Що емоції безповоротньо вляглись,
І ми більш не побачимось знову.
Що тривожу я спогади, не дорікай,
Бо, мовляв, вже навічно поснули.
А мої - такі свіжі. То ж, мила, ти знай,
Це теперішній час, не минуле!
Насильно мил не будешь стосовно почуттів люди нічого не винні одне одному, нічого не мусять, не мають робити. Цього просто хочеться або - ні. Приємно, що тобі до душі, Оленко
все люди разные, Тая, 
навязывать в этом вопросе недоречно 
