Ти в темряві чужий,
Ідеш наосліп в прірву.
Скажи, мій друг байдужий,
Звідки береш стільки резерву?
Крок за кроком,
Поглинає тебе пустота.
Чи думав ти, що колись тобі це вийде боком?
Коли самотність заполонить до тла...
І твоя надмірна простота,
Була прийнята за високомірність,
Саме тому, ти зараз серед болота,
Що вибрав сам, як стабільність.
