Не хочу плакать, тільки порадіти,
В обіймах осені та й поговіти,
Красу побачити,незрівнянну,
Пізнати радість, з нею сьогоденну.
Удалині, геть кучерявий туман,
У полон річку, захопив, мов шаман,
Над нею, сивим, густим розплескався,
Ніби до неба, він зразу дістався.
Похмуре небо, помітно яснилось,
Це все гадаю, мені не наснилось,
Лягали промені, ніжно до землі,
Вже й розтавали, тумани – кіселі.
І при долині золотилась трава,
Там павутина, її ледь покрива,
Від літа бабиного, є дарунок,
Під кущем голим, листя, мов пакунок.
Опале, приспане, поверх коріння,
І чути вітру, легке шелестіння,
Листок тріпочеться, тут, на вербичці,
Вона вже майже зовсім без спідниці.
Вже й різнобарвне листя під ногами,
Щоби тепліше, хоч трішки ночами,
Пригріє сонечко, ледь посміхнеться,
Листю багровому, теж заманеться.
Із вітром весело посперечатись,
Кленові голим, щоби не лишатись,
Здалеку ліс - неначе гарна казка,
Заворожив! Вся встелена доріжка
Жовтим, червоним рушником, сріблиться,
Осінь, я хочу, в тобі загубиться.
18.10.2017р
Успіхів Вам!!! 
Ніно,теж люблю осінь!