Не видирай мене з моїх очей.
Дивися в них, як в чисту гладь озерця.
Не рань крізь їх портали денце серця...
Там плаче янгол посеред ночей.
Глухих ночей, як темінню зайде
Усе довкруж і не залишить тіні
Від світла, що його так мало нині,
Але воно прийде... Таки прийде.
Бо янгол, що виплакує сльозу,
Лишає там найдужчу силу духу.
То тільки з виду бачиться розруха -
Любові ж парость витерпить грозу.
Й огорне дрібність схилених плечей,
І підведе з колін, а лик до сонця...
Душа моя - у янгола в долоньці.
Не видирай його з моїх очей...
Гарна лірика 
Гарно, Аделю! 
