Все й нічого не виражається,
Світу суть у мовчанні спить,
Нескінченно лише наближаємось
До периферій краси.
Ми так прагнем напругу магії
Транслювати із мовних веж,
І ці спроби, звичайно, радують,
Але слова замало все ж.
Лоскіт листя розплавлений полуднем,
Плюскіт сонних нейронних рік,
Опівнічне занепокоєння
Не утримати в повноті.
Тільки жити тонкими загадками,
Що край ока пізнань спливуть,
Що своєю безсилою владою
Нам вигострюють внутрішній слух.
