Падолисте! Ти є передвісником віхол.
Репетиція йде «на ура», Диригенте дощів.
Прийде час для зимових віршів… Тихо-тихо…
Чуєш, стрілка тече? Оживає картина Далі.
Тихоплин... Мов у келіях, пахне затишшя.
Клен оплакує листя і в’язне як тонучий віск.
Хтось на лаві пальчатки в задумі залишить,
перехожий зігріється й скаже: «Ти ба! Чарівник?»
Сонце дольками, мов мандарин сицилійський
розкладає тепло поряд з інеєм у колажі .
І чого ти чекаєш? Зима надто близько.
Розкажи яка студінь без нього. Про все розкажи…
Про пальчатки - мимовільне добро і поміч, безкорисливе, мовчазне, з одного боку - побутова дрібниця, а з іншого - комусь диво. Як із підвішеною кавою чи булочкою в кафе (таке теж зустрічала). Дякую, пані Валю, Вам
Репетиція йде.
Задубіли від інею пальці.
Мокрі клени уранці ковтають дощі і туман…
Перехожі, мов тіні –
самотні осінні вигнАнці,
що чекають зими
і не вірять у самообман…