Хотілось щось миролюбиве, тихе,
Та знову – вітер, буря! Чи не тому,
що надворі – хуга? Та Бахові фуги,
певен, вгамують ті хуги...
Збуди в мені вітер,
щоб лінощі витер,
щоб в степ вільним вихором я полетів,
щоб всі сухостої –
старезні устої –
ущент поламати… Й гілля – поготів.
Збуди в мені бурю –
прийдешнього гуру....
сміття щоб дощенту навіки змести –
в нерівнім двобої
з рутинним собою
стежки торувати мені до мети…
Збуди розум світлий –
нема того цвіту,
щоб глянуть на землю з величних висот,
не кожну смітину,
бодай хоч стеблину,
укмітить на мапі небесних щедрот…
Буди!.. Та не збурюй
у серці зажуру,
що ниці пороки не може простить...
Злостивців огріхи
віддам не для втіхи –
щоб не поверталась та пакісна мить.
Збуди в мені вітер!
Збуди в мені бурю!
Збуди в мені святість!
Збуди, та – не збурюй…
Збуди
добре в серці –
мене розбуди…
23.10.2016
15-й рядок, зайве "на"
велчних - після "л" допишіть "и"
Наче й не спимо, й не лінуємось, а ось саме вітру, про який Ви говорите, не достає. Гарно сказано.
Сильні рядки, Олексо! Сили природи грають в нашому житті велику роль!
Хай вітер приносить нам віру й надію,
А осінь красою порадує всіх.
Не треба, ще рано мести заметілям.
Чому цю красу замітає вже сніг?
Лиш прошу я, вітре, збуди в людей віру,
Щоб бути Людьми ти нам допоміг..
Дякую за продовження, Надіє! Та риса втру теж важлива! Але якщо лінощі Він вимете, і людина сама очиститься... Або, принаймні буде видно, куди дме іі Ві-тер!
Вітер часто дме в різних напрямах...Не люблю, коли вітер дме в лице, тоді він збиває з ніг... А от попутному вітру рада...Він допомагає йти по житті впевненим кроком...
Попутного вітру тобі, Олексо, на життєвім кораблі, а поряд вірних друзів...