І навіть після страшної ночі
Настає світанок...
Примружено дивиться у очі сумні.
Для когось це світлом життя наповнений ранок,
Когось вже не буде на нашій Землі.
Спокійно і тихо навколо світає...
Замріяно ранок впускає думки.
Новин не читаю... Там страшно, я знаю...
І ціллю сьогодні стали не ми.
У митях таких життя завмирає,
І хочеться жити, та знову болить.
Навчіться ж, люди, життя цінувати,
А не вкотре брудом одне одного лить.
Знов ранок накриє добром і любов’ю,
Зігріє ще літо останнім теплом.
Шкода, що вже вкотре замотане літо війною...
І мирним світанком не пахло давно.
