Йому щастило стрічáти зникаючий тип жінок
Хоча він був би не проти зустріти звичайну
До рук же жадібно горнулися ті, що у стані завищеної тональності розмов:
Панахали собі власні груди,
Руки,
Шрамували тіло
Й калічили пальці.
У стані емоцій на тисячу вольт —
Малювали останнє побачене в нервовому сновидінні
А потім спокійно ставили чайник: закипить — буде чай
І мастили шматочки хліба абрикосовим варенням з ароматами шоколаду та ванілі.
Кажуть у кішки дев'ять життів, а він за плечима носив кілька сотень;
Мандрівник вивчав карту,
Паломник — Святе письмо,
Він же — мантру та тіла м'яку географію:
Ось тут точка з ім'ям "Боже мій", "Хочу ще"; ось тут — "Краще не тисни" або "Зупинись, бо вже досить"
Цілував рученята:
У шрамах,
У фарбі,
В чорнилах —
До плеч
Й вбирав в себе запах тонкого каштанового волосся.
Так, десь окрайцем свідомості він розумів,
Карма знову дарує йому божевільну й гірку нестабільність
Десь окрайцем свідомості він розумів,
Що вже звик до варення,
До шрамів,
Істерик,
Образ,
Що вже звик до гвоздики, паперу й ванілі...
Певно інша —
Звичайна —
Була би свята
Із собою в життя додала би молитви та віри
А він руки назустріч — біжи-но, мала
Нас удвох зачекалися у божевільні...
