«Ті, кого важко забути...»
(Ісікава Такубоку)
Ліхтар та осінь –
Ось все, що лишилося в темряві:
Листя-вітрила корабля буття:
Такі ж жовті,
Як сторінки наших літописів,
Шматує шалений вітер –
Холодний як одкровення,
Як крижані скалки
Моїх непотрібних спогадів
(Нікому)
(Листя липи).
Цей острівець неспокою
Чи то кавалок істини
(Пливу крізь пітьму),
Туди – де холодно.
Все, що лишилось мені:
Тільки
Ліхтар і осінь –
Пляма світла жовтого
Серед пітьми
І тіні тих, кого важко забути...
" І серце рветься,й память - ураган.і нерви наче струни навіжені...одна лиш мить...майбутнє і туман...і світло осені ніколи не вернеться..." Памятаємо,щоб не загинуло майбутьнє
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Теж сьогодні про це думала -
світло, що вливається в тебе все життя
і осінь - що відриває нас від дерева...
так, потрібен ще сильний вітер...
Ті кого важко забути - прийдуть до нас з Ваших снів...
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий відгук..... Ви дуже точно зрозуміли, що я хотів сказати...