Птахо, Ваша черга випестити її (ніжність) до деревця.
Тарас Яресько
Приніс її в долонях: "Ось, рости."
А сам пішов-поплив у море степу,
Де ні річок, ні тиші, ні мостів,
Але у всьому тому є потреба.
А я… Що я? Земля мені чужа…
Як розпізнати – листя то чи крила?
То й запевняла: обрій – не межа,
І зорі на вечерю їй кришила.
На осінь закурликала: "Пусти!
Я хочу в небо!" – "Ти ж іще зелена!" –
"Таж він сказав тобі "ЇЇ рости!",
А не "Тримай", немов ручного клена"…
А я… Що я? Сама її таку
Плекала… То чи маю зупиняти?
Лети ж у степ. І передай йому:
Зростила Ніжність синьокрилим птахом…
літати вам тепер, ой літати, крилатим!
і вертатися, бо серцем зрощене сердець має торкатися, обдаровувати, втішати, напувать тою легкокрилою Ніжністю...
як нині словами цього вірша...
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...аби тільки не впасти...
рада знову чути, Касьяне
) 
