А що моя осінь –
Супроти твоєї весни?
Цих барв запізнілих усе ще вогняна палітра…
І хто я насправді? можливо, лиш пісня сосни,
Відкрита дощам божевільним…
і віддана – вітру…
І все ж - малювала…
Криваво – червона палітра
Зникала - із серця… вливалась у сяйво лісів…
Зривала свій одяг весняний мелодія світла…
То осінь – кричала в мені! –
на мільйон голосів…
А далі – тихіше…
Мінорно… скорися!.. засни…
І ніжність котилась іще невідомим маршрутом…
Бо що моя осінь – супроти твоєї весни?..
Безглуздість ілюзій…
І сині тумани… над Прутом…
прийми і цю осінь, й чуттів кольорових палітру -
і доля віддасть на поталу осінньому вітру
цей сум твій, що рано вкрадається в душу! і звуки
мелодій весняних зіграють тобі щасть сюїту!
***
зачекай-но, осене, - серце знає:
юність не покине тих, хто кохає!
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Яскрава весняно-осіння рапсодія!А живіть сьогоднішнім днем і не вставляйте все у рамки,насолоджуйтесь...ловіть миті щастя...пригорщами його не роздають
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так,щастя треба ловити - митями...пригорщами його не роздають...Щиро дякую ВАМ!Ілеє
Дякую ВАМ!Надя 
може,просто-панянка? 
