Божеволіли в серці думки про кохання
і стежками воно поросло,
це було лиш стрімке, несвідоме бажання,
що посіяло, те не зросло...
Воно поглядом в вічі тебе саму вкрало,
загубило твій цвіт, що сплело,
водночас у тобі все твоє вже зламало
і на серці безжальне клеймо.
А тепер по частинах себе знов складати,
де свідомість пішла у похід...
І ловити уламки у слові - кохати,
щоб піднятися знову в політ...
