Ти гідна, Матінко, цвісти
Не згірше Англії, не згірше,
Зводить до успіху мости.
Лишать звитягу в одах-віршах.
Твій голос – неба звукоряд.
Душа – як дух землі – прадавня,
Вона квітує, наче сад,
Хоч і посічена стражданням.
А серце – полум’я палке,
Яке любить завжди уміло.
Та зам’яке, тому в піке
Не раз вело безвольне тіло.
Та доста, митарствам кінець.
Крилята зможеш розпростати,
Долить олії в каганець,
На повний ріст у славі встати!
Має встати! 
