Ми з нею удвох обійшли всі щілинки
Порожніх кімнат у зимових будинках
Де йдуть хороводи навколо ялинки.
Щовечора Новий Рік.
На жаль вам про це не розкажуть з екрану.
Залиш свій годинник, ще надто зарано.
Забудь хоч на день про минуле і рани.
Я буду неподалік.
Звичайний епіграф, де так все типово.
Спочатку був трепет, а потім вже слово.
Хтось пирхне презирливо “Що тут такого?
Це норма тутешніх широт”.
В дитинстві страхались кутів і ангіни.
Тепер наше щастя - це ранок Поліни.
І тільки по діям взнаватимеш ціну,
Коли перемазаний рот.
Я знав, що ця гра не закінчиться швидко.
Чуже помічаєш, а власне ледь видко.
Навіщо дивитись, якщо воно гидко?
Звичайно, що ти права.
За кожною тьмою приходять світанки.
Є час, є бажання, а також півсклянки
Пристойного віскі. Мої обіцянки
Як завжди - пусті слова.
Насправді ми всі прикидаємось злими.
Не бійся, я завжди стріляв холостими.
Вони становилися нами, ми - ними
Так кожне життя підряд.
Ти кажеш “Не вийде”, а я кажу “Зможеш”.
Звичайно, що правда ізнов переможе.
Ледь чутно шепочеш “Я дякую, боже
За те, що пізнала ад
Де плутають часто де речі, де люди,
Де йдуть навмання - ну а далі як буде,
Де слово важке від брехні та облуди
І вибір завжди простий.
Що вчасно пішла і залишила вчасно
Вчорашню себе: нерішучу, нещасну.
Я дякую долі відвертно і красно,
Що нас не залишив Ти”
