Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Як стане тінь під Лисою горою
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер, виє псом бродячим,
Якому снився знов потертий плащ
Того, кого вже пів життя не бачив,
Давно не відчував його тепла,
між ніжок заяложених стола
Не чатував на свій кусок терпляче.
З тих пір чужа долоня не лягла
На слід ошийника, а може то й на краще:
Ноги чужої кпинів не пробачив.
..
Але ж там тільки вітер та імла.
Почулося мені виття плачливе,
Привиділися рядна і дими,
І той безвинно тихий юродИвий,
Що так собака сумував за ним.
Жахливий сон. Вернися, обійми
У час, який гірке збирає жниво
Для фатуму, та бавиться людьми.
Ти помолись за мене - так важливо
Почути поруч на краю обриву
Твій подих - ніби захист від зими.
