Чорна нічка вперто дня шукала,
Як зустрівся ранок, запитала:
«Де від мене заховався день?».
Змовчав ранок і зітхнув лишень.
Згодом нічка вечора питає:
«Ти не знаєш, де мій день гуляє?»
Вечір вдаль дивився і мовчав,
Хоч і щойно з днем розмову мав.
Годі нічці друга відшукати,
Раз навчилась добре тільки спати.
Ранок й вечір — два друзяки дня,
Ну а нічка — снові лиш рідня.
