Від мілководдя, чесно кажучи, вже нудить,
І від високих стін коштовностей нема.
Та й вранішня холєра – вже не будить.
У вічній кризі і душа німа…
Від безідейності давно не краще,
Бо дописати пісню – порох відсирів.
Рука тяжіє. Морок. І ледащо…
Чомусь так мало нелогічних слів…
