Понад царством сніжниці, де борвій шаленіє,
Дух мій лине до тебе в світлі кола і смуги.
А чийсь розпач у білу постать там кам’яніє,
В білу постать над краєм зимової яруги.
Коли зникла в обіймах незакритої брами,
З того часу тьмянієш, згадки млою повиті,
Ми з тих пір незнайомі, все забулось між нами,
Мов ніде і ніколи не було нас на світі.
Тож знайдімо себе ми знов між вихром і тінню,
Закохаймося ще раз у вечірній безодні
Тим коханням повторним, що не хоче спасіння,
Тим бажанням останнім, що безмірне сьогодні!
Закохаймося знову серця жалем кривавим,
За тим щастям, котре ми не покажем нікому,
Закохаймося знову, бо йде смерті розправа –
Двох смертей, що бажають у однім бути домі.
Рветься в клапті завія, мов її грізна грива
Об сучки в нетрях лісу розтріпалась без спасу.
А життя, що у ранах, з жил щезає журливо,
Щораз більше на усміх брак відваги і часу!
Понад царством сніжниці, де борвій шаленіє,
Дух мій лине до тебе в світлі кола і смуги.
А чийсь розпач у білу постать там кам’яніє,
В білу постать над краєм зимової яруги.
Bolesław Leśmian
Ponad zakres śnieżycy...
Ponad zakres śnieżycy, ponad wicher i zamieć
Duch mój leci ku tobie w świateł kręgi i smugi.
Czyjaś rozpacz się sili w biały posąg okamieć,
W biały posąg nad brzegiem ociemniałej jarugi.
Odkąd znikłaś w objęciach nie domkniętej w świat bramy,
Odkąd zbladłaś, schorzała moich wspomnień bezsiłą,
Tak się dziwnie nie znamy, tak się strasznie nie znamy,
Jakby nigdy i nigdzie nas na świecie nie było.
Znajdźmy siebie raz jeszcze wśród wichury i cienia,
Zakochajmy się w sobie nad otchłanią wieczoru
Tą miłością powtórną, co już nie chce zbawienia,
Tym pragnieniem ostatnim, co już nie zna oporu!
Zakochajmy się w sobie krwawym serca wyzuciem,
Z tego szczęścia, o którym nie mówimy nikomu,
Zakochajmy się w sobie naszych śmierci przeczuciem,
Dwojga śmierci, co w jednym pragną spełnić się domu.
Rwie się w strzępy wichura, jakby szumna jej grzywa
Rozszarpała się nagle o sękatą głąb lasu.
Życie, niegdyś zranione, z żył we trwodze upływa,
Coraz bardziej na uśmiech brak odwagi i czasu!
Ponad zakres śnieżycy, ponad wicher i zamieć
Duch mój leci ku tobie w świateł kręgi i smugi.
Czyjaś rozpacz się sili w biały posąg okamieć,
W biały posąg nad brzegiem ociemniałej jarugi.
ID:
517529
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 15.08.2014 21:56:23
© дата внесення змiн: 16.12.2015 23:54:07
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
