Я знову нанизала кілометрів
Ще кілька сотень на своє намисто…
Знов вирвалась із міста душних нетрів,
Де навіть дихати буває тісно.
Наздоганяю сонце і милуюсь,
Як тихо обрій в полум’ї палає.
Нічого зайвого уже не чую.
Лиш вітер між думок моїх гуляє…
Старанно намагаюся забути
Про сум, про втому і нудне буття
Прощаюся із затишком набутим,
Щоб спробувати вільного життя.
