Полум’ям ясним в душі обпалила.
Полум’ям білим взяла з небуття.
... Ой закипає зимою калина,
Грона її – як надія життя.
Ягідка пізня привабливо-люба.
Травня фата відійшла по весні.
Ясно-червоні з пухлинкою губи
Світяться тихо-щасливо крізь сніг.
Де я сьогодні піду без упину,
Щоб невгамовній душі догодить?
Світло покличу подружку-калину –
Сумом моїм хай на мене зорить.
Білопушисті піднесені брови.
Час завмирання. І час відкриття.
Доля моя – ніби гроно любові
Б’ється над спокоєм гілки життя.
Яўгенія Янішчыц
Каліна зімы
Полымем зыркім душу апаліла.
Полымем белым ўзняло з небыцця.
...Ой жа зімой закіпае каліна,
Гронка яе — як надзея жыцця.
Позняя ягадка позняй спакусы.
Вэлюм маёвы растаў па вясне.
Запунсавела-прыпухлыя вусны
Свецяцца ціха-шчасліва праз снег.
Выберу сёння якую вандроўку,
Каб неўталоннай душы дагадзіць?
Светла аклікну каліну-сяброўку —
Сумам маім на мяне паглядзіць.
Белапушыстыя ўскінуты бровы.
Час замірання. I час адкрыцця.
Доля мая — нібы гронка любові
Б'ецца над сцішанай голькай жыцця.
