Все в цьому світі має розквіт і має кінець,
Час виступає творцем, він неодмінно стає і тираном,
Літо пензлем образ прекрасний веде під вінець,
Але поряд зима своїм пензлем готовить вже саван.
З нею вічність, все вкриває і сковує лід,
Листя зів’яле, земля чорна снігами покрита,
Повернення не буде, якщо не сховаємо плід
В теплих долонях життєдайну есенцію літа.
Якщо зимою збережемо літа краплини,
Не страшитимуть нас листя й квіти пожухлі,
Серце втішатимуть солодкі есенції кухлі.
Скінчаться морози, потечуть в ріки льодини,
Літо знову прийде, краси розквіту час
Й радість солодка життя буде тішити нас.
Вільям Шекспір. Оригінальний текст
Those hours that with gentle work did frame
The lovely gaze where every eye doth dwell
Will play the tyrants to the very same,
And that unfair which fairly doth excel;
For never-resting time leads summer on
To hideous winter and confounds him there,
Sap checked with frost and lusty leaves quite gone,
Beauty o'ersnowed and bareness every where:
Then were not summer's distillation left
A liquid prisoner pent in walls of glass,
Beauty's effect with beauty were bereft,
Nor it nor no remembrance what it was.
But flowers distilled, though they with winter meet,
Leese but their show; their substance still lives sweet.
