Відпустити...
забути...
не чути...
свого серця болючі слова.
І у слізному морі тонути
примножаючи горе на два.
Замикаючи внутрішню браму,
викидати ключі в небуття.
Намагатись загоїти рану,
бо назад вже нема вороття.
І чекати ясного просвіту,
бо нічого не можеш зробити.
Та на дворі нажаль ще не літо
залишається тільки тужити.
