Ти мені не снишся. Так буває.
Під мінорну музику дощів
Гомінким застудженим трамваєм
Надвечірок в далеч прогримів.
Ти до мене в гості не приходиш,
Знов у серце стукають не ті.
На вологі вищерблені сходи
Розіллялись пахощі густі
Свіжих фрешів мокрої алеї
В шумовинні лагідних цвітінь.
На мої шовкові орхідеї
Опустилась яхонтова тінь -
Впало сонце персиком за ве́жу,
Небокрай трояндово цвіте.
Я тобі до крапельки належу,
Але ти не відаєш про те.
Мінорна музика рясних дощів
Й така закохана поетка у полоні снів!
Вдихнула аромат весняних «фрешів»,
Згадала про минуле вже не вперше…
Немов сліпий ти і глухий, юначе,
Невже не відчуваєш, що серце плаче?
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже милий експромт! Щиро дякую, Оленько! Люблю Ваші віршовані відгуки!