Радій, згасає вже зима,
В останнє сіє білий попіл,
Вона ще зліша, ніж була,
Проте знесилена і квола.
Зима ж уходить не сама -
Її виштовхує самотність,
Морозу вірною була,
Йому ж цього було не досить...
Не озираючись назад,
Все йде собі, потупив погляд,
Була в її душі весна,
Що зараз вирвалась на волю.
