Я спльовую ці дні, як кісточки вишень
У поросі часу гублю їх незворотньо
Не згадую, не мрію, надіюся лишень
Що проросте один, хоча б один на сотню
І озирнуся я, змотавши так з пів віку
А там рясніє він, один на видноколі
Рожевим цвітом ранить за душу недоріку
Нежданний підсумок і долі, і недолі
