Вірш цей – пік думок найвищих,
Огневерг – протуберанець!
Коли дух з душею лише
У родинний піде танець.
При світлах свічок далеких
У арканнім миготінні
Закружляють наших предків
Їх безсмертні чисті тіні.
Вдарте, глинницькі цимбали,
І заплач, розтіцька скрипко,
Щоби чули, пам’ятали,
Щоби гори світу видко!
Гори –то господні твори,
Місце всіх моїх прозрінь.
Молодим сходив ті гори,
Стерши п’яти до колін.
Лийся, музико троїста,
Буковинською журбою!
Ти вражала душу Ліста -
Він заплакав із тобою.
Ти так ніжно голосила
На безумнім апогеї.
Навіть генії безсилі
Перед святістю твоєю!
За горою – гори, гори,
За горою – гори гір.
За горою – гори горя,
За горою – гір тягар.
Вірш мій теж зоветься : гори.
Поклик батьківської хати.
Це із куфера Пандори
Подароване прокляття.
То й арканю над проваллям.
Серцю – слів би, серцю – рим би!
Вдарте, глинницькі цимбали,
Жебони, розтіцька дримбо!
Впали з гір важкі тумани…
Чую у найтоншім нерві:
Я – в родинному аркані,
Я – листок на роду древі.
Сяють гори спозарання –
Величаві, ладні, зграбні.
Я лечу життям арканним:
Крок – за діда, крок – за бабу.
