(Притча)
До сонця!
До світла!
У цьому лиш річ.
Ти йшов проти сонця – потрапив у ніч.
Шукав, дивний, світло шляхетних світлиць –
Від племені- роду облудно відбивсь.
Твій кінь харапудивсь з останніх підків.
Де тиха оселя і пісня батьків?
І тут материнських не чути порад.
Вогні неродинні оманно горять.
А може, то неба був праведний гнів?
Не треба цуратись родинних вогнів!
Ти рідній хатиніі промовив: - Пробач…
Із сволока знявши родинний світач.
І в чаші твоїх потеплілих долонь
Ізнов засвітився священний вогонь.
Ти сонце хатинне у гени ввібрав,
Щоб світлу служити в Дорозі Добра.
Ще мати учила: - Не бався з вогнем –
І доля фальшива тебе обмине!
