РОЗЛУКА
Вітри заплакали весною,
Просили сонечко: « Світи!»
А ми прощалися з тобою,
Бо вирушав в дорогу ти.
Життя в розлуці прозябає,
Струну торкає у душі.
Вона голосить, вона грає,
І ллється сум в мої вірші.
Я закодована весною
В мережі нашого життя.
Ми рідко бачимось з тобою,
Бо це є вирок майбуття.