Їх об”єднувала пристрасть до кави
та вікон.
Вони мали право на вихід у місто
кожну неділю.
Та місто не дуже любило їх.
Ці двоє
ревіли кайданами та колінами,
кліпали очима кольору моря,
купували вина.
Їх завжди супроводжувала
руда кішка.
Як щоденна пігулка від болю площ,
дана Богом
на ціну життя знижка.
Їх талант можна було вкласти
у слово “сміх”,
синім фломастером писане
на хворих обличчях.
І Смерть довго сміялась,
приймаючи їх у морські обійми.
Рудою вагітною кішкою зустрічала
Старість
їх останню неділю.
