Кімнатною тишею замкнуті очі
Й Слова мовчать.
Немає логіки у ночі
Раз не змогла заколисать
Ті струни, що вже порвані,
І тягнуть в павутиння питань,
Судомлять серце й сховані
В сумління в'їдливих вагань.
І все нам здається несправжнім ,
І помилковим, крізь журбу.
Причини є, мабуть, поважні
Шептати тоді мольбу.
Йти марою, незрячим, роззутим
В провалля трагічне,
Не живіть димом тим.
Це смуття пройде, воно не вічне!
